Будівельник – БІПА: 5 головних вражень від вболівальника

BudivelnykBipa

Сьогодні вперше за останній рік і взагалі вдруге в житті побував у Палаці спорту на матчі української Суперліги. І хоча баскетболом цікавлюсь помірковано – час від часу читаю сайт ukrbasket.info – назвати себе професійним оглядачем, звісна річ, не можу. Та інколи враження аматора-вболівальника, на мою думку, можуть бути корисними для спортивних функціонерів, баскетболістів і навіть більш досвідченіших вболівальників.

Отже, емоцій після перегляду було так багато, що вирішив спробувати структурувати їх у п’яти пунктах.

Пункт №5. “Навіщо плювати в обличчя вболівальникам?”

Відразу розпочну з кінця. Ну, по-перше, щоб висловити на старті тексту своє “фе” від ставлення баскетболістів до вболівальників. А, по-друге, щоб критикою спробувати затримати увагу читачів і змусити дочитати цей допис хоча б до половини.

Я був просто шокованим, коли за рахунку 87:70 – так, одесити “летять”, мовби фанера над Парижем, – залишається 20 секунд до кінця гри, атака ПІБИ і… баскетболісти просто кидають м’яча на підлогу і починають тиснути одне одному та суперникам руки! З чим ви одне одного привітали? З тим, що до кінця гри здалися? А як же принцип боротися до кінця із жагою до перемоги в очах? Так, я вдруге в житті на матчі, і досвідчений вболівальник – мій товариш – сказав, що таке в Суперлізі часто. Мовляв, результат на табло – сьогодні одесити програли, можна не догравати…

Вибачте, у корні не згоден. Баскетболісти, і можна припустити – тренерський штаб, який не реагує на таку поведінку – просто наплювали в обличчя своїм вболівальникам, котрі приїхали з Одеси спеціально на матч! А таких в залі було кільканадцять чоловік – ми чули їхні відчайдушні спроби підтримати свою команду. Навіщо догравати, якщо результат вже на табло? Якщо “пролетіли”? Та саме тому і треба догравати – бо результат на табло. Він міг бути й 87:72, і навіть 87:74. Якщо людям на майданчику неважливий результат, то вболівальникам – точно ні. Вони могли сказати дома: “Знаєш, наші програли, але ж боролися до кінця”; сказати: “Я на власні очі бачив, як при колосальному розриві в рахунку Тищенко (будь-хто інший) прорвався та закинув м’яча буквально зі свистком сирени”. Могли сказати: “Так, програли, але боролись, але горіли очі”. А скажуть: “Наші просто злили матч, для чого за них взагалі вболівати?”.

Пункт №4. Власне, інтрига

Якщо вже почав з кінця, то так і продовжу. Супер-вражаючий початок, від якого просто захоплює подих. Перша чверть – 18:26. Одесити розібрали по пунктах захист господарів. Класні проходи, неймовірна динаміка, чимало влучних кидків. “Думаю, ми побачимо більше сотки очок від БІПИ”, – наврочив ще один товариш, з яким я прийшов на матч.
І тут – бац – “здулись”. Ні, кияни не почали грати краще. Ну, хіба зовсім трохи. Але навіть аматору-вболівальнику видно, як забракло фізики одеситам. 27:14, 24:4, 18:26. Друзі, ви серйозно? Безкінечні тайм-аути і гучні вигуки – “Зберіться” від тренера – не допомогли. Бо елементарно не вистачило сил. Постійні заміни… але гравці, що виходили з лавки, виглядали більш втомленими, ніж ті що були на майданчику. Тут порада тільки одна: йдіть в спортзал. І поки не підтягнете фізичний стан – про серйозний рівень гри і не мрійте.
Я б, звичайно, міг би ще припустити, що вони просто свідомо злили матч киянам, але, оскільки я вболіваю за Будівельник і взагалі по наївності своїй вірю в принцип чесної гри, – цю версію не обговорюватиму.

Пункт №3. Дозвілля

Після другої чверті стали з’являтися думки, що нічого цікавого на майданчику більше не побачиш. А ж тут – під час чергового тайм-ауту від БІПИ – вибігли дівчата. Так, вони і стали головною розрадою для вболівальників обох команд. Це справді мистецтво. Окрема подяка талісману “Будівельника”, який робив крутецькі сальто та взагалі вдало тішив публіку. І, звісно ж, діджею за класний музичний супровід.

Пункт №2. Інтрига

Оскільки гра сама по собі була не дуже цікавою, вболівальники зосередились на іграх, які для них підготували аніматори. Традиційна лотерея – 100 тис. грн за попадання в кошик з центру поля – була розіграна під час великої перерви. Аніматор озвучує… 2 сектор 8 ряд 18 місце – дідько – це наші місця – кричимо щосили з друзями і, швидко повагавшись, відправляємо на поле журналіста сайту ukrbasket.info – Івана. Він, як і чотири інших вболівальники, схибив, хоча взагалі кинув не гірше половини гравців на полі. Нічого, іншим разом влучимо. Походимо в зал з гравцями БІПи, підтягнемо фізичний стан – і до нових перемог.

Пункт №1. Фаворити

Звісно, у професійних вболівальників є свої улюблені гравці. Когось цінують за швидкість і креатив, інших – за точність при кидках. Декого – за вогонь в очах і бажання боротися до останньої секунди. Хоча, стоп – такі баскетболісти сьогодні не грали (читай пункт №1). Я – новий вболівальник. І тому, не розбираючись кого і за що можна полюбити, – обрав собі “жертву” буквально з перших хвилин гри. Це – Михайло Анісімов. Здоровий дядько – на вигляд понад сотню кілограмів (при його зрості це не проблема) – під час всієї гри був своєрідним Чаком Норрісом. Моментами він суттєво допомагав команді, рятував, здавалося б, безнадійні атаки (15+3пд, 1пр). Але були й невдалі дії. Сідав на лавку і виходив, здається, не коли його заміняв тренер, а коли сам хотів. Він був яскравою зіркою в цілому нудної гри і моєю особистою “точкою уваги”. Вибач, якщо ти це прочитаєш, Мишко. Це по теплому і щиро. Аби не ти – було б нецікаво. Тепер – стежитиму за тобою уважніше. І за “фізикою” всіх гравців БІПИ.

Бережіть себе, всі, хто дочитав до кінця. Можливо, ще зустрінемось.

Вадим Лубчак